МОНАСТИР У ДРОГОБИЧІ ІСУСА ДОБРОГО САМАРЯНИНА

Монастир у Луцьку

Костел Марії магдалини та перший монастир

У 1620—1630-х роках Балтазар Тишка був каноніком Луцької капітули. Він вів активну діяльність із залучення різних матеріальних ресурсів для своїх благодійних проектів. Одним із таких стало заснування осідку боніфратрівського ордену в Луцьку. Представники ордену були запрошені до міста тодішнім луцьким єпископом Андрієм Ґембіцьким[1].
На перетині центральних вулиць Замкової та Троїцької, напроти воріт Окольного замку, ще з XVI століття розташовувалася церква Святого Миколая. Це був головний храм луцьких міщан, оскільки Святий Миколай вважався захисником міста. У 1617 році під час татарського набігу ця церква згоріла. Спочатку погост був переданий в оренду міщанину Романові Тропці. Руїни храму він використав на будівництво корчми, а церковні поховання викидав на міський вал. Луцький підкоморій Григорій Четвертинський за це подав судову скаргу[2]. У 1639 році ця ділянка стараннями Балтазара Тишки перейшла у власність луцької капітули.
12 березня 1639 року канонік склав фундацію на монастир. Для цього був виділена та ділянка, де раніше стояла церква Святого Миколая[2]. Згідно з іншою думкою, у 1639 році під новий комплекс була віддана сусідня до цієї ділянка, яку передав кафедрі уніатський єпископ Лосовський[1]. Також виділено 8000 злотих зі щорічним чиншем 600 злотих та додатково 5000 злотих зі щорічним чиншем 400 злотих від Михайла Мишки та його маєтку Мирків. Поруч з монастирем Тишкою був фундований бароковий[3] костел Марії Магдалини, що підтвердила конституція 1647 року[4]. Монахи опікувалися шпиталем, який раніше був заснований Тишкою на сусідній вулиці[5]. Члени цього ордену професійно займалися медициною[6]. Канонік дуже хотів допомагати бідним і хворим людям, що випливає із текстів його фундацій. Цим же він і пояснював заснування монастиря саме ордену боніфратрів, позаяк одним із головних завдань ордену був догляд за хворими. Крім шпиталю, монахи утримували дім божевільних. Для цього вони щоп’ятниці їздили по регіону і збирали кошти, а також робили це в місті. Внаслідок того, що боніфратри були активно зайняті доглядом цих закладів та людей, котрі в них перебували, вони не проводили мес. Ці обов’язки покладалися тільки на пріора та вікарія їхнього згромадження[4].
В наступні десятиліття на монастир робилися пожертви від представників волинської шляхти. Зазвичай їх розмір коливався у межах кількох сотень злотих[5]. Після подій Хмельниччини монастирю було повернено втрачені земельні володіння під Луцьком. Також монастир був звільнений від сплати податків. Згідно з конституцією 1676 року, луцький осідок мав у власності ґрунт у селі Красне під Луцьком. Настоятелем у той час був Серафим Кошевич[2], а в 1680 році — Стефан Кемпінський. У 1765 році шматок землі у Красному вже був проданий і забудований будинками католиків та євреїв. У 1773 році в монастирі було 5 ченців, а хворих у шпиталі 8-14. Прибуток від пожертв з усієї Речі Посполитої становив 1364 злотих[1].

Другий комплекс

У 1781 [2,1] році під час міської пожежі монастир та костел згоріли і не могли бути відновленими. Щоб забезпечити подальше існування конвенту, Луцька кафедра вирішила передати ордену костел Святого Якуба, розташований в іншій частині міста.
Таким чином, костел Марії Магдалини перестав існувати, а монастир був перенесений до іншого місця, де для цього було збудоване окреме приміщення. Поруч був і новий шпиталь. Монастирський комплекс складався із костелу Святого Якуба та щонайменше трьох господарських кам’яниць і погріба.
У 1845 році сталася нова загальноміська пожежа, під час якої згоріли більшість монастирів та костелів острівної частини Луцька. Від вогню дуже постраждав і боніфратрівський комплекс. Це підірвало життєву основу конвенту. Проте повністю знищила осідок його касація внаслідок навмисних переслідувань російською владою католицьких інституцій[7], [8]. Всі колишні боніратрівські приміщення почали використовувати військові. Так, у монастирі влаштували військовий госпіталь. А костел, ще збережений у стані часткової руїни після пожежі, планували використовувати під цойґгавз та майстерню[1].
Монастирське приміщення перебудували під житло. У ньому ще в 1890-х роках жили луцькі євреї. Костел у 1858 році викупивЮзеф Крашевський, а потім продав Ґродецькому. Той у свою чергу продав їх керівнику міської школи[9], а останній — євреям. Вони стару пам’ятку розібрали, щоб добудувати собі житло на руїнах монастиря[4]. У 1869 році руїн костелу вже не було.

Сьогодні

Не зважаючи на те, що перший і другий комплекси, де розміщувався луцький конвент боніфратрів, були знищені пожежею, а руїни розібрані, за допомогою аналізу архівних описів та карт вдалося встановити точне місце розташування костелу Святого Якуба, та майже точне — першого костелу Марії Магдалини. Останній розташовувався на перетині сучасних вулиць Драгоманова та Кафедральної. Костел Святого Якуба же — на вулиці Руській. Крім того, збереглися давні будинки, які належали боніфратріям. Поки що відомо про два таких: один на вулиці Караїмській, 6, інший — Драгоманова, 4.
Будь-які архівні свідчення про архітектуру костелу Марії Магдалини, або ширші відомості про нього поки не виявлено.

Посилання

1. Колосок Б. В. Римо-католицькі святині Луцька. — К, 2004, с.135-139 ISBN 966-575-107-7
2. П.Троневич, М.Хілько, Б.Сайчук. Втрачені християнські храми Луцька, Луцьк, 2001, с.18-20, 55-56 ISBN 966-95830-1-2
3. Mieczysław Orłowicz. Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. Łuck, 1929
4. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, t. 1, pod red. F. Sulimirskiego, B. Chlebowskiego, W. Walewskiego, t. 5, 1884, s. 778-792
5. Довбищенко М. В. Волинська шляхта у релігійних рухах кінця XVI — першої половини XVII ст. — К, 2008 — c.376, 788—789 ISBN 978-966-2911-22-0
6. Довбищенко М. Ченці-боніфратрії та поширення гуманістичних ідей на українських землях в першій половині XVII ст. (на матеріалах Волинського воєводства). Українознавчий альманах. Випуск 5. Київський національний університет імені Тараса Шевченка
7. Дейвіс Н. Боже ігрище: історія Польщі / Норман Дейвіс : [пер. з англ.. П. Таращук]. — К. , 2008. — с. 511—533 ISBN 978-966-500-301-4
8. Ю. М. Поліщук. Етноконфесійна політика російського царизму в Правобережній Україні (кінець XVIII — початок ХХ століття)
9. Adam Wojnicz. Łuck na Wołyniu, — Łuck, 1922 — s. 26

Copyright 2015 - Bonifratrzy - Zakon Szpitalny św. Jana Bożego

realizacja: velummarketing.pl
do góry